🇺🇦 ОЛЕКСАНДР, 13 РОКІВ, Херсон → Гайсин → Вінниця, Учасник проєкту «Діти війни: свідчення та аналітика для міжнародної адвокації»

Поділитись у соцмережах:

Це історія про мужність, втрати й надію. Олександр — підліток із тимчасово окупованого Херсона, якому разом із мамою довелося долати блокпости, залишити рідний дім і частину родини, аби врятуватися від війни. Вони почали нове життя в місті Гайсин на Вінниччині — без упевненості в завтрашньому дні, але з величезним внутрішнім світлом. Попри вимушений переїзд, тривоги й адаптацію, Олександр не зламався. Він — олімпіадник з інформатики, мріє стати програмістом і представляти Україну на міжнародних змаганнях. Він вірить, що саме знання і таланти можуть бути зброєю у боротьбі за майбутнє. Його історія — це голос покоління, що вчиться жити і мріяти під час війни. Голос дитини, яка змінює світ.

🎥 Відеоісторія

🟦 1. ХТО ТАКИЙ ОЛЕКСАНДР

Олександр — 13-річний хлопець із Херсона. Скоро йому 14, а це означає — паспорт і ще один крок у дорослість. Зараз він живе у Вінниці, навчається у фізико-математичному ліцеї та мріє стати програмістом у галузі штучного інтелекту.

💬 «Мене звати Саша, мені 13, майже 14. Я з Херсона. Скоро буде паспорт, але якось не дуже чекаю саме цього дня.»

🟩 2. ДИТИНСТВО ДО ВІЙНИ: ДВІР І ВЕЛОСИПЕД

До повномасштабної війни головною асоціацією з домом для Сашка був велосипед і район, яким він катався разом із друзями. Це було його звичне життя — школа, двір, рух, свобода.

💬 «Я багато чого пам’ятаю з дому, але найбільше — як часто катався на велосипеді по району, гуляв у дворі з друзями.»

У родині хлопця — мама, тато, дві бабусі, два дідуся й прабабуся. Це велике коло близьких, частина з яких і досі залишається в Херсоні.

💬 «У мене велика родина: я, мама, тато, бабуся, ще одна бабуся, два дідуся і прабабуся.»

🟥 3. ПОЧАТОК ВІЙНИ ТА РІШЕННЯ ПРО ВИЇЗД

На момент початку повномасштабної війни Олександр навчався у четвертому класі. Той ранок запам’ятався передусім напруженою атмосферою вдома — дорослі дуже хвилювалися.

💬 «Коли почалася повномасштабна, я був у четвертому класі. Я добре пам’ятаю той ранок — вдома була дуже напружена обстановка, найбільше хвилювалися батьки.»

Рішення про те, що треба виїжджати, родина прийняла майже одразу. Але реалізувати його змогли тільки тоді, коли з’явилася можливість.

💬 «Рішення виїжджати прийняли одразу, але виїхали пізніше, коли з’явилась можливість.»

Речі були зібрані заздалегідь — вони кілька разів готувалися їхати, але переносили день виїзду.

💬 «Ми збиралися виїхати кілька разів, але переносили на наступні дні, тому було досить багато часу на збори — речі вже стояли складені.»

Коли стало зрозуміло, що ось він, момент виїзду, хлопець відчував змішані емоції.

💬 «Коли зрозумів, що ми точно виїжджаємо, було і радість, і спокій, і хвилювання одночасно.»

🟧 4. ДОРОГА З ХЕРСОНА: ГАЙСИН, УМАНЬ, ВІННИЦЯ

Родина виїжджала не в повному складі: у Херсоні залишилися тато, бабуся, дідусь і прабабуся.

💬 «Ми виїжджали не всією родиною. У Херсоні залишилися одна бабуся, дідусь, прабабуся і тато. Вони й зараз там.»

З ними Олександр часто спілкується телефоном і дуже сумує за татом.

💬 «Я досить часто телефоную їм. За татом дуже сумую, але приїхати сюди він не може.»

Шлях до Вінниці був поетапним: спочатку вони з мамою зупинилися в Гайсині, потім розглядали варіант Умані, але зрештою обрали саме Вінницю.

💬 «Спочатку ми просто їхали й зупинилися в Гайсині, там деякий час пожили, але нам не дуже сподобалося. Потім вибирали між Уманню і Вінницею: побували і там, і там по одному дню. У результаті вирішили зупинитися у Вінниці — місто сподобалося більше.»

Перша реакція на нове місто у Сашка була спокійною й дуже «раціональною».

💬 «Місто здалося мені середнього розміру — не маленьке, але й не дуже велике.»

🟦 5. ШКОЛА, ОНЛАЙН І ПЕРЕХІД ДО ЛІЦЕЮ

Коли почалася повномасштабна війна, Сашко, як і багато дітей, уже не ходив до школи — навчання було онлайн.

💬 «На початку війни я навчався онлайн. Так було майже до кінця четвертого класу, тільки кілька останніх місяців випадали.»

Коли вони переїхали у Вінницю, хлопець одразу пішов до школи офлайн — залишатися на дистанційці він не хотів.

💬 «Після переїзду до Вінниці я відразу пішов у школу фізично. Не хотів залишатися на онлайн-навчанні — хотілося ходити до школи.»

У його ліцеї сформували новий клас: діти були з різних шкіл і міст, у тому числі й переселенці. Це означало, що всі починали «з нуля» й були в однаковій ситуації.

💬 «У нас був новостворений клас — ніхто нікого не знав. Діти з різних шкіл і міст, у тому числі переселенці, тож усі були в рівних умовах.»

🟪 6. ДРУЗІ, ЛІЦЕЙ ТА ОЛІМПІАДИ

У Вінниці в Олександра з’явилися нові друзі. Їхні розмови — не тільки про ігри чи меми.

💬 «У мене є друзі. Ми спілкуємося по телефону, розв’язуємо різні олімпіадні задачі.»

Ліцей, у якому він навчається, — фізико-математичний, без поділу на спецкласи.

💬 «Це фізико-математичний ліцей, у нас немає поділу на окремі “математичні” класи.»

Улюблені предмети Сашка — фізика, математика та інформатика. Саме з них він бере участь в олімпіадах.

💬 «Найбільше подобаються фізика, математика й інформатика. На олімпіади ходжу саме з цих предметів.»

І вже має перші серйозні результати на міському рівні.

💬 «Цього року я отримав перше місце на міській олімпіаді з інформатики, друге — з фізики і четверте — з математики.»

До початку повномасштабної війни він не думав, що стане «олімпіадником», але математику любив завжди.

💬 «Раніше я не думав, що стану олімпіадником. Але математика мені й тоді подобалась і добре виходила.»

🟦 7. МРІЯ ПРО ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ

Про майбутню професію Олександр уже думає — хоч і залишає собі право передумати.

💬 «Я вже думав, ким хочу стати, але ще не до кінця впевнений. Знаю тільки, що це буде щось пов’язане з математикою та інформатикою.»

Попередня мрія — програмування в галузі штучного інтелекту.

💬 «Я, напевно, хочу стати програмістом у галузі штучного інтелекту.»

Для цього він уже зараз вчиться програмувати й ходить на додаткові гуртки з інформатики в ліцеї.

💬 «Я вчуся програмувати й ходжу на додаткові гуртки з інформатики в ліцеї.»

Ще одна велика мрія — потрапити на Всесвітню олімпіаду.

💬 «Одна з моїх мрій — потрапити на Всесвітню олімпіаду. З якого предмету — математики, фізики чи інформатики — не так важливо.»

Він чесно визнає, що до міжнародного рівня ще не готувався, але сприймає це як серйозну ціль на майбутнє.

💬 «Поки що я не цікавився умовами міжнародних олімпіад. Це серйозна справа — мати такі досягнення й прославляти Україну.»

🟨 8. ХОБІ: СКЕЛЕЛАЗІННЯ ТА ВЕЛОСИПЕД

До повномасштабної війни Олександр займався скелелазінням у залі.

💬 «Раніше я займався скелелазінням у залі.»

Після переїзду він намагався відновити тренування й навіть мав можливість кілька разів полазити на справжніх скелях. Але згодом зробив вибір на користь навчання.

💬 «Після переїзду я спочатку відновив заняття, навіть кілька разів лазив на скелях. Але зараз не займаюся — зосередився на навчанні й олімпіадах. Проблема більше в часі.»

У Херсоні важливу роль у його дитинстві відігравав велосипед. У Вінниці поки власного немає, але бажання кататися нікуди не зникло.

💬 «У Вінниці у мене немає велосипеда — незручно тягати в квартиру на третій поверх. Але я би хотів знову кататися. Ми якось орендували велосипед і каталися в Лісопарку — було класно.»

🟪 9. ЯК ЗМІНИВСЯ: ТРИВОГИ, ДОРОСЛІШАННЯ ТА СПОСОБИ ЗАСПОКОЇТИСЯ

Початок війни він згадує як час сильного хвилювання та страхів. Після переїзду кожна повітряна тривога в новому місці теж давалася непросто.

💬 «На початку війни було багато перехвилювань і страху. Коли ми переїхали, я сильно реагував на тривоги й звуки. А зараз уже ні — знаю, що тут безпечно.»

Сашко каже, що за ці роки подорослішав «ментально».

💬 «Я відчуваю, що подорослішав ментально.»

У класі він намагається бути тим, хто не додає агресії в конфлікти.

💬 «Якщо у нас у класі бувають конфлікти, я стараюся заспокоїти себе та інших, не агресувати.»

У моменти тривоги він має свій простий набір «опор».

💬 «Коли тривожно, я можу попити води, подихати повільно, подумати про щось приємне, іноді з’їсти щось солодке.»

На дім він згадує не з розпачем, а з теплом.

💬 «Я інколи згадую Херсон, але не з сумом, а з гарними емоціями — як гуляв у дворі, катався на велосипеді з друзями.»

Зв’язок із друзями з попереднього місця проживання майже зійшов нанівець.

💬 «З друзями з Херсона я зараз спілкуюся дуже рідко.»

🟦 10. УКРАЇНА, ГЕРОЇ ТА БАЖАННЯ ПРОСЛАВЛЯТИ КРАЇНУ

Олександр не надто стежить за новинами — каже, що йому «нецікаво». Але при цьому дуже чітко розуміє, хто для нього герої.

💬 «Я не дуже цікавлюся новинами, рідко заходжу дивитися. Але для мене герої — це люди, які захищають інших і допомагають. Це наші захисники, і навіть батьки, які щодня допомагають.»

У школі діти висловлюють подяку військовим через акції.

💬 «У школі ми робимо благодійні ярмарки, пишемо листи для ЗСУ — це наш спосіб подякувати.»

Якби весь світ міг його почути, він сказав би просто:

💬 «В Україні багато людей страждає й не може продовжувати нормальне життя після вторгнення. Хотілося б, щоб про це знали.»

🟨 11. ПРО МАЙБУТНЄ, МІР І ХЕРСОН ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ

Якщо говорити про майбутнє, Сашко каже, що в нього більше планів, ніж «романтичних» мрій.

💬 «У мене немає якихось особливих мрій, є плани, які хочу реалізувати.»

Мріє він переважно ввечері — про олімпіади, перемоги й подорожі.

💬 «Мрію, коли ввечері є час відпочити після уроків. Думаю про майбутнє, олімпіади, перемоги, можливо, про подорожі. Мені дуже подобається Львів — гарне місто, там цікаво гуляти.»

Про повернення в Херсон він думає обережно. Каже, що там у нього майже не лишилося друзів, і якби довелося обирати, він, мабуть, залишився б у Вінниці.

💬 «У Херсоні в мене майже не залишилося друзів — був один, але він виїхав за кордон. Тут у мене багато друзів, тому якби довелося обирати, я би, напевно, залишився у Вінниці.»

Його уявлення про мир — це не «ідеальний світ без конфліктів», а реальність, де проблеми вирішуються без війни.

💬 «Мир — це коли немає великих конфліктів, а якщо вони виникають, їх одразу намагаються узгодити, а не доводити до війни.»

Про завершення війни він говорить просто й логічно:

💬 «Мені здається, що щоб війна закінчилася, треба домовитися про якийсь компроміс із ворожою країною.»

🟪 12. ГОЛОС МАМИ КАТІ

Важлива частина цієї історії — голос мами Олександра, Каті. Саме вона пам’ятає те, що син поступово витісняє з пам’яті, і пояснює, через що дитина пройшла за ці роки.

💬 Мама Катя: «Я сьогодні символічно взяла цю кофту. В ній ми виїжджали з окупації. Потім зверху одягли куртку, бо було холодно, але кофта залишилася як пам’ять про той день.»

Вона згадує, як Сашко переживав перші дні вторгнення: стрес був настільки сильним, що він ніби «повернувся» до меншого віку.

💬 Мама Катя: «Для мене було відкриттям, що він зараз так мало пам’ятає з перших днів вторгнення. Він пережив дуже важкий стрес. Я весь час плакала — це була моя форма розвантаження нервової системи, а він питав: “Мамо, чого ти плачеш?”. Йому було 10 років, він уже перестав гратися в іграшки, але через стрес нервова система так переключилася, що він знову почав говорити дитячим голосом і гратися іграшками. Ми спали в підвалі біля Чорнобаївки, там постійно були бойові дії.»

Про переїзд і адаптацію:

💬 Мама Катя: «Коли ми виїхали на безпечну територію, перший рік адаптації був дуже складний. Я водила його до школи, бо йому було страшно. Ми ходили до психолога в центр “Гармонія” — двох сеансів вистачило, щоб він проговорив свої страхи. Потім стало легше.»

Про його навчання та цілеспрямованість:

💬 Мама Катя: «Я в захваті від його цілеспрямованості. Його ніхто не заставляє навчатися — хоча соціальні мережі відволікають, він багато займається. Я дуже пишаюся, що він досягає успіхів, незважаючи на стреси й складну адаптацію. Скелелазіння теж показало, що він не здається: долає маршрут до кінця, навіть коли інші діти сходять.»

І про те, що для неї найстрашніше у війні:

💬 Мама Катя: «Найстрашніше у війні — це страждання дітей. В Україні ми щодня граємо в “американську рулетку” — ніхто не знає, що буде завтра. Переміщеним сім’ям важко через невідомість, житло, фінанси. Діти втрачають дитинство і час на розвиток. Найголовніше — вивозити дітей із небезпечних районів і давати їм можливість безпечно рости й розвиватися.»