Це історія хлопця з окупованого Херсона, який зустрів повномасштабну війну школярем, ховався від обстрілів у підвалах, проходив російські блокпости, чистив телефон перед перевірками й залишав дім із розумінням, що повернення може не бути. Сьогодні Ростислав живе у Вінниці, навчається, займається спортом і вчиться жити далі з досвідом, який не мав би переживати жоден підліток.
🎥 Відеоісторія
🟦 1. ХТО ТАКИЙ РОСТИСЛАВ
Ростиславу 15 років. Він родом із Херсона — міста, яке швидко стало символом окупації, страху й боротьби. На початку повномасштабної війни йому було 11, він навчався у шостому класі й жив звичайним шкільним життям.
Він приїхав до Вінниці разом із родиною — це було єдине місто, де були рідні, і єдине місце, куди можна було їхати з надією на прихисток.
💬 «Мене звати Ростислав. Мені 15 років. Я прибув із міста Херсона.»
🟩 2. ЖИТТЯ ДО ВІЙНИ: ДІМ, ДРУЗІ, НОВА КВАРТИРА
До війни Херсон для Ростислава був теплим і живим. У нього були друзі, район, у якому він гуляв після школи, і нова квартира з ремонтом, у яку родина щойно заїхала. Це було відчуття початку — ніби життя тільки розкладалося по поличках.
Він згадує ці моменти без гучних слів — але саме в цій спокійній інтонації відчувається втрата.
💬 «Усе згадується дуже тепло. У мене були друзі. Ми тільки заїхали в нову квартиру з ремонтом.»
🟥 3. ПЕРШИЙ ДЕНЬ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ
Війна застала Ростислава вдома. Тоді ще тривало дистанційне навчання, і він чекав, що незабаром повернеться до школи. Замість цього — ранкове пробудження, поспіх і слова, які змінюють дитинство назавжди.
Спочатку він не повірив. Здавалося, що це сон, щось нереальне, що от-от закінчиться.
💬 «Я спав, мене розбудили й сказали, що треба їхати. Я запитав: “Куди?” Мені відповіли, що почалася війна.»
💬 «Спочатку це взагалі не сприймалося серйозно. Було відчуття, ніби це сон.»
🟧 4. ПІДВАЛИ, ОБСТРІЛИ ТА ЖИТТЯ МІЖ СТІНАМИ
Перші дні війни родина поїхала до бабусі й дідуся в Антонівку — там був підвал. Вони шукали безпеки, але опинилися в епіцентрі бойових дій. Обстріли, ніч, холод і страх стали новою реальністю.
Потім був тиждень у лікарні, де працювали бабуся й дідусь. Навіть лікарня не була притулком — лише тимчасовою зупинкою між небезпеками.
💬 «Ми думали, що в підвалі буде безпечніше. Але коли ми приїхали, там уже були бої, особливо вночі.»
💬 «Ми сиділи в підвалі. Вийшло так, що приїхали саме туди, де було найгірше.»
🟦 5. РІШЕННЯ ПРО ВИЇЗД
Родина могла виїхати раніше, але рішення було надзвичайно складним. Виїзд означав одне: якщо вони поїдуть — назад можуть не повернутися. Херсон уже був в окупації.
Вони прожили вдома ще близько двох місяців, постійно ховаючись, постійно думаючи — залишатися чи рятуватися.
💬 «Ми розуміли, що якщо виїдемо, то назад уже не повернемося.»
🟪 6. ДОРОГА ЧЕРЕЗ БЛОКПОСТИ
Виїзд відбувався рано-вранці, у тумані. Біля дому стояла згоріла вантажівка — немов німе нагадування, що війна вже тут. Дорога була заповнена машинами, людьми, страхом.
Російські блокпости стали найважчим випробуванням. Перевірки, очікування, напруга. Навіть діти знали, що потрібно чистити телефони.
💬 «Коли ми виїжджали, було дуже багато машин і людей. Були російські блокпости, і це було дуже страшно.»
💬 «Перед виїздом ми чистили телефони, щоб там не було нічого зайвого.»
🟦 7. ВІННИЦЯ: ПЕРШИЙ ПРИТУЛОК
Після виснажливої дороги родина заночувала в Умані, а вже зранку приїхала до Вінниці. Тут на них чекала тітка — чотири місяці вони жили разом, поки не знайшли власне житло.
Це був період адаптації, тісноти, втоми — але й період, коли з’явилося відчуття, що вони вижили.
💬 «Ми дуже зраділи, коли виїхали на підконтрольну Україні територію.»
🟪 8. ШКОЛА ПІСЛЯ ВІЙНИ
Навчання було зруйноване війною. Спочатку — повна пауза, потім дистанційка, яку зрештою просто завершили. Лише з нового навчального року Ростислав пішов до вінницької школи.
Він свідомо обрав офлайн — попри страхи й нове середовище. Йому була потрібна нормальність.
💬 «Я дуже скучив за школою.»
🟦 9. НОВЕ ЖИТТЯ ТА ПОВІЛЬНЕ ДОРОСЛІШАННЯ
Сьогодні Ростислав навчається в ліцеї, ходить на бокс і на заняття з гітари. Його дні розписані — школа, тренування, домашні завдання. Вільного часу небагато, але саме це допомагає не застрягати в думках.
За ці роки він подорослішав — не за віком, а через досвід.
💬 «Іноді я сумую за Херсоном, але намагаюся про це не думати. Просто переключаюся.»
🟨 10. МАЙБУТНЄ, МИР І ГОЛОС ДЛЯ СВІТУ
Ростислав мріє про перемогу й освіту. Він розуміє, що Херсон уже ніколи не буде таким, як раніше, але все одно хоче, щоб місто жило.
Для нього герої — це українські військові. А світ, на його думку, має усвідомити: допомагаючи Україні, він захищає і себе.
💬 «Герої — це воїни Збройних сил України, які нас захищають.»
💬 «Україна потребує допомоги. Мир — це коли безпечно і немає війни.»
🟧 11. ФОТОГАЛЕРЕЯ
