Круглий стіл “Дорожня карта для активації та реінтеграції вразливих груп на ринку праці” у Вінниці окреслив практичні рішення для активізації ветеранів, ВПО, людей з інвалідністю та осіб 50+ на ринку праці

Skills4Recovery

Проєкт «Дорожня карта для активації та реінтеграції вразливих груп на ринку праці» впроваджується ГО «Українська Асоціація Маркетингу» за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery, яка реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH та Solidarity Fund PL (SFPL).

18 лютого 2026 року у Вінниці відбувся круглий стіл «Дорожня карта для активації та реінтеграції вразливих груп на ринку праці». Захід об’єднав представників органів обласної та міської влади, служби зайнятості, департаментів соціальної та ветеранської політики, освіти, центрів реабілітації, громадських організацій, представників внутрішньо переміщених осіб, ветеранів, роботодавців та експертів, частина з яких долучилася онлайн.

Метою заходу було напрацювання практичних рішень для підвищення результативності працевлаштування ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю та осіб віком 50+ в умовах воєнної економіки та післявоєнного відновлення.

Ситуація на ринку праці: дефіцит кадрів і парадокс незайнятості

Під час обговорення було відзначено, що в умовах війни ринок праці суттєво змінився. За словами представників служби зайнятості, кількість вакансій сьогодні перевищує кількість зареєстрованих безробітних. Водночас значна частина людей працездатного віку залишається економічно неактивною.

Зокрема, у 2025 році послугами служби зайнятості скористалися тисячі внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю та ветеранів. Однак рівень їхнього працевлаштування залишається нижчим від потенційно можливого.

Щодо внутрішньо переміщених осіб було наголошено, що частина з них перебуває на обліку переважно з огляду на необхідність отримання соціальних виплат, а не з активною мотивацією до працевлаштування.

Стосовно ветеранів ситуація має додаткову специфіку. Частина з них потребує тривалого фізичного лікування та психологічної адаптації після повернення з фронту. Для багатьох характерною є зміна професійної ідентичності, неможливість повернення до попереднього місця роботи через стан здоров’я або структурні зміни на підприємствах. За словами учасників, адаптаційний період може тривати рік і більше, і це є об’єктивною реальністю, яку необхідно враховувати в політиках зайнятості.

Окремо було звернуто увагу на випадки, коли ветерани проходять навчання або перекваліфікацію, але стикаються з нормативними або медичними обмеженнями під час фактичного працевлаштування, що знижує довіру до системи підтримки.

Учасники відзначили, що питання мотивації не можна розглядати спрощено. Воно тісно пов’язане з безпекою, станом здоров’я, психологічною адаптацією, сімейними обставинами та відчуттям перспективи. Саме тому політика активізації має бути комплексною — із поєднанням соціальної підтримки, реабілітації, кар’єрного супроводу та роботи з роботодавцями.

Індивідуальні кар’єрні траєкторії та супровід

Служба зайнятості представила механізми індивідуального супроводу через систему кар’єрних радників. Окремо було наголошено, що у Вінниці працюють спеціалізовані фахівці, які супроводжують ветеранів та людей з інвалідністю.

Для ветеранів передбачено окремий формат роботи: індивідуальні консультації, складання персонального плану працевлаштування, профорієнтаційне тестування, підбір програм перекваліфікації та взаємодія з роботодавцями. До роботи також залучаються помічники ветеранів, які допомагають у комунікації з державними структурами та роботодавцями.

Під час дискусії було підкреслено, що повернення ветерана до цивільного життя не є одномоментним процесом. За словами учасників, адаптація може тривати щонайменше рік. Часто працевлаштування стає можливим лише після проходження лікування та психологічної реабілітації. Саме тому показники зайнятості не завжди відображають реальний рівень готовності ветеранів до роботи.

Разом із тим у дискусії було виявлено системний розрив між можливостями програм і реальним доступом окремих категорій до роботи. Зокрема, навіть за наявності навчання та перекваліфікації ветерани інколи стикаються з медичними або нормативними обмеженнями, які унеможливлюють працевлаштування за обраною професією.

Особливо гостро прозвучала тема працевлаштування людей із ментальною інвалідністю. Представники громадського сектору навели приклади, коли люди, здатні виконувати прості виробничі завдання, не отримують можливості працевлаштування через побоювання роботодавців.

Роботодавці, своєю чергою, наголосили, що готовність до інклюзії існує, однак бізнес потребує:

• чіткого механізму трудового супроводу;
• зрозумілих компенсаційних інструментів;
• підтримки в організації робочого процесу;
• часткового покриття витрат у випадку залучення наставника або асистента.

Було також зазначено, що обов’язкові медичні огляди інколи стають бар’єром навіть у випадках, коли людина успішно пройшла навчання і є мотивованою працювати. Це актуально як для ветеранів з інвалідністю, так і для інших категорій.

Окремо піднімалася тема гнучких форматів зайнятості. Представники бізнесу зазначили, що дедалі більше людей, зокрема ВПО та осіб з інвалідністю, звертаються із запитом на часткову зайнятість або погодинний графік.

Було запропоновано розглядати нові моделі організації праці – наприклад, поділ однієї штатної одиниці між двома працівниками, що дозволяє адаптувати навантаження до фізичних можливостей людини .

Учасники дійшли висновку, що індивідуальний супровід має починатися не з вакансії, а з оцінки готовності людини – фізичної, психологічної та професійної – із подальшим поетапним входженням у трудову діяльність.

 Роль бізнесу: нова конкуренція і приклади інклюзії

Під час обговорення роботодавці наголосили, що ситуація на ринку праці кардинально змінилася: сьогодні конкуренція відбувається між компаніями за працівника. За словами представників бізнесу, трапляються випадки, коли кандидат, розмістивши резюме на позицію продавця чи працівника сфери обслуговування, отримує десятки пропозицій роботи та обирає лише одну. Решта роботодавців залишаються без персоналу.

Разом із тим бізнес підтвердив готовність працювати з усіма цільовими аудиторіями за умови реалістичного підходу до організації роботи.

Особи 50+

Представник мережі «Україночка» навів практичний приклад: при відкритті нового виробничого підрозділу свідомо було залучено працівників старшого віку. У результаті більшість команди склали люди 50+, які продемонстрували відповідальність, стабільність і високу трудову дисципліну.

Було підкреслено, що вік не є критичним фактором для працевлаштування. Важливішими є мотивація, відповідність функціоналу та правильний підбір позиції з урахуванням фізичних навантажень.

Ветерани

Бізнес відзначив, що ветерани приходять на співбесіди, пробують себе в роботі, оцінюють, чи підходить їм формат і навантаження. Частина з них залишається працювати, частина – продовжує пошук.

Окремо наголошувалося, що ветерани не завжди обізнані про державні програми підтримки або компенсації для роботодавців. Це створює додатковий розрив між можливостями і реальним використанням інструментів.

Також було підкреслено, що адаптація ветеранів потребує гнучкості з боку роботодавця та розуміння психологічних аспектів повернення до цивільного життя.

Люди з інвалідністю

У дискусії пролунали приклади залучення осіб з інвалідністю до роботи з урахуванням їхніх можливостей. Представники бізнесу зазначили, що великі мережі (зокрема супермаркети) облаштовують інклюзивні робочі місця, адаптують касові зони, створюють доступний простір.

Разом із тим роботодавці відверто говорили про складність працевлаштування людей з ментальною інвалідністю без системи трудового супроводу або наставництва. З боку бізнесу прозвучала позиція, що проблема полягає не у небажанні, а в організаційних та економічних обмеженнях.

Водночас був наведений позитивний приклад: люди з обмеженнями можуть виконувати конкретні посильні завдання (допоміжні роботи, складські функції, прибирання території, пакування), якщо завдання правильно структуровані і є підтримка з боку команди.

ВПО

Щодо внутрішньо переміщених осіб бізнес підтвердив готовність розглядати кандидатів з числа ВПО. Також було зазначено, що держава компенсує роботодавцю витрати на оплату праці ВПО протягом визначеного періоду, що є додатковим стимулом для легального працевлаштування.

Бізнес визнає свою роль у формуванні інклюзивного ринку праці. Водночас роботодавці наголосили на необхідності:

• чітких механізмів наставництва і супроводу;
• реальної, а не формальної профорієнтації;
• компенсацій за облаштування робочих місць;
• кращої інформаційної взаємодії між службами зайнятості, громадським сектором і роботодавцями.

Окремо модератор звернула увагу на проблему недостатньої залученості частини бізнесу до публічного діалогу щодо працевлаштування вразливих груп. Попри запрошення значної кількості підприємств, участь взяли лише окремі роботодавці, що свідчить про необхідність подальшої роботи з формування культури соціальної відповідальності.

 Освіта, перекваліфікація та дуальна модель

У другому блоці дискусії учасники зосередилися на питаннях професійної підготовки, перекваліфікації та профорієнтації вразливих груп.

Було підкреслено важливість:

• розвитку короткострокових програм навчання (2–8 тижнів) з чіткою практичною складовою;
• поєднання навчання і роботи;
• навчання безпосередньо на виробництві;
• розвитку дуальної моделі освіти;
• підвищення доступності освітнього середовища для людей з інвалідністю.

Окремо під час дискусії було озвучено проблему, що у Вінниці відсутній власний навчальний центр Державної служби зайнятості. У зв’язку з цим особи, які перебувають на обліку як безробітні, переважно проходять навчання дистанційно або в центрах професійної освіти служби зайнятості в інших регіонах України.

Учасники зазначили, що дистанційне навчання частково вирішує питання доступності, однак не завжди забезпечує достатню практичну підготовку, особливо для робітничих професій. Для ветеранів, людей з інвалідністю або осіб 50+ додатковим бар’єром може бути потреба виїзду в інші регіони або складність адаптації до нових умов.

Було наголошено, що профорієнтація має завершуватися конкретним маршрутом: які компетенції необхідно доопрацювати, де пройти навчання, як отримати практику, з яким роботодавцем є домовленість про можливе працевлаштування. Без такого «мосту» між навчанням і роботою частина програм не дає очікуваного результату.

Представники бізнесу підтвердили готовність розвивати внутрішні програми підготовки персоналу, навчання на робочому місці та елементи дуальної освіти. Водночас вони наголосили, що ефективність таких моделей зростає за умови партнерства з освітніми закладами та службою зайнятості.

Представники програми Skills4Recovery підкреслили, що інклюзія, людиноцентричність і співпраця з бізнесом є ключовими принципами підтримки професійної освіти в регіонах, а розвиток навчання на робочому місці розглядається як один із стратегічних напрямів.

За результатами дискусії учасники погодилися, що для Вінниці актуальним є питання посилення локальної інфраструктури професійного навчання та створення більш тісного зв’язку між програмами перекваліфікації та реальними потребами регіонального ринку праці.

 Самозайнятість та ветеранське підприємництво

Окремий блок дискусії був присвячений розвитку самозайнятості та підтримці ветеранського і релокованого бізнесу як інструменту економічної стійкості регіону.

Служба зайнятості поінформувала про діючі грантові програми: мікрогранти до 300 тисяч гривень та гранти для ветеранів до 1 мільйона гривень із обов’язковим створенням нових робочих місць. Було наголошено, що супровід проєктів триває протягом усього періоду реалізації, а програми орієнтовані не лише на самозайнятість, а й на мультиплікативний ефект для громади.

Водночас учасники підкреслили, що підприємництво – це не лише фінансове питання. Частина ветеранів і ВПО потребує менторства, бізнес-консультування та психологічної готовності до ведення власної справи. Самозайнятість для багатьох є реалістичним шляхом повернення до економічної активності, особливо якщо існують фізичні обмеження або потреба в гнучкому графіку.

Окрему увагу було приділено досвіду релокації бізнесу до Вінницької області. Представник одного з підприємств зазначив: «Основна проблема — це приміщення. Ми працюємо в орендованому приміщенні, яке адаптоване під наші потреби, але воно не є ідеальним». Попри це підприємство поступово відновило виробничі обсяги, які були до релокації на Харківщині, та вже забезпечує роботою понад 400 працівників .

Ці приклади продемонстрували, що релокація може бути успішною, однак супроводжується низкою викликів:

• пошук відповідних виробничих приміщень;
• адаптація інфраструктури;
• інтеграція працівників у нову громаду;
• потреба у швидкому формуванні локальних партнерств.

Учасники погодилися, що розвиток самозайнятості та підтримка релокованого бізнесу мають розглядатися як частина ширшої стратегії економічної інтеграції ВПО та ветеранів, а не як ізольований інструмент.

Ключовий висновок блоку: підтримка підприємництва повинна поєднувати фінансові інструменти, консультаційний супровід, доступ до інфраструктури та формування партнерських мереж у громаді.

За підсумками круглого столу сформовано ключові рекомендації:

1. Посилити механізми індивідуального супроводу вразливих груп на ринку праці, зокрема через наставництво на підприємствах, трудовий супровід осіб з ментальною інвалідністю та окремі маршрути адаптації для ветеранів.
2. Інтегрувати психологічну підтримку в політику зайнятості, особливо для ветеранів та ВПО, з урахуванням періоду фізичної та психосоціальної реабілітації.
3. Розробити додаткові інструменти підтримки роботодавців при працевлаштуванні осіб з інвалідністю, у тому числі компенсацію витрат на наставництво, адаптацію робочого місця та часткову зайнятість.
4. Узгодити програми перекваліфікації з реальними вимогами роботодавців і медичними обмеженнями, щоб уникати ситуацій, коли навчання не завершується працевлаштуванням.
5. Посилити розвиток локальної інфраструктури професійного навчання, зокрема розглянути питання розширення можливостей професійної підготовки у Вінницькій області з урахуванням відсутності власного навчального центру служби зайнятості.
6. Розширити дуальні форми навчання та короткострокові програми «під вакансію», із залученням бізнесу до формування змісту програм.
7. Підтримати розвиток ветеранського підприємництва та самозайнятості ВПО через поєднання фінансових інструментів, менторства, бізнес-консультування та інтеграції у регіональні бізнес-мережі.
8. Створити умови для розвитку гнучких форматів зайнятості – часткової, погодинної роботи, поділу штатної одиниці, адаптованих графіків – як інструменту інтеграції людей з інвалідністю, ВПО, студентів і ветеранів.
9. Посилити міжвідомчу координацію між департаментами соціальної політики, ветеранської політики, освіти, економіки та службою зайнятості для комплексного підходу до реінтеграції.
10. Активізувати участь бізнесу у публічному діалозі, формуючи культуру соціальної відповідальності та популяризуючи приклади інклюзивних роботодавців.
11. Посилити інформаційну роботу щодо наявних програм підтримки для роботодавців і шукачів роботи, у тому числі через співпрацю з медіа.
12. Інтегрувати психосоціальний компонент у політику зайнятості. Передбачити системну взаємодію служби зайнятості з психологами та центрами реабілітації, впровадити поетапну модель повернення до роботи для ветеранів та осіб з травматичним досвідом.
13. Розробити рекомендації для роботодавців щодо психологічно чутливої інтеграції ветеранів. Підготувати інформаційні матеріали та тренінги для бізнесу щодо особливостей комунікації, адаптаційного періоду та організації робочого середовища.
14. Посилити роль медіа у формуванні інклюзивного ринку праці. Рекомендувати медіа: уникати стигматизаційної риторики; висвітлювати успішні кейси працевлаштування; популяризувати соціально відповідальний бізнес; системно інформувати про державні програми підтримки зайнятості.
15. Запровадити комплексну модель мотиваційної активації вразливих груп. Розробити поетапну систему повернення до економічної активності для ВПО, ветеранів та молоді, яка поєднуватиме: кар’єрне консультування та профорієнтацію; психологічну підтримку; можливість часткової зайнятості, стажування або пробного періоду; адаптаційний супровід на робочому місці. Модель має враховувати, що мотивація формується поступово і залежить від рівня безпеки, стану здоров’я та впевненості у завтрашньому дні.
16. Узгодити політику соціальної підтримки з політикою зайнятості. Опрацювати механізми, за яких працевлаштування не призводить до різкого припинення соціальних виплат, а передбачає поступовий перехід до самозабезпечення. Паралельно посилити профорієнтаційну роботу з молоддю, інтегрувавши кар’єрне планування, фінансову грамотність і підприємницькі навички в освітні програми, щоб формувати культуру економічної активності ще до виходу на ринок праці.
17. Передбачити житловий компонент у регіональних програмах економічної інтеграції ВПО.

Рекомендувати органам місцевого самоврядування та відповідним департаментам:

• інтегрувати питання тимчасового проживання у програми підтримки зайнятості ВПО;
• розглядати можливість співпраці з роботодавцями, які готові забезпечувати або співфінансувати тимчасове житло для працівників;
• враховувати житлову спроможність громади при підтримці релокованого бізнесу.

Такий підхід дозволить зменшити бар’єр виходу на ринок праці для ВПО та підвищити стабільність трудових відносин.

18. Підвищувати внутрішню мотивацію через історії успіху. Формувати та поширювати позитивні кейси повернення ветеранів до професійної діяльності, успішної релокації ВПО, працевлаштування осіб 50+ та розвитку ветеранського бізнесу як приклади реальних можливостей і перспектив.

Матеріали круглого столу у Вінниці будуть інтегровані до загальнонаціонального аналізу разом із результатами аналогічних заходів у Києві, Івано-Франківську та Дніпрі. Напрацьовані пропозиції стануть основою для формування дорожньої карти активізації вразливих груп на ринку праці з чіткими управлінськими орієнтирами для регіонального рівня.

Учасники наголосили, що в умовах воєнної економіки активізація людського потенціалу – це не лише соціальна політика, а стратегічний ресурс відновлення регіону.