Поділитись у соцмережах:

Це історія десятирічного хлопчика з Херсона, який зустрів повномасштабну війну у віці шести років. Він пам’ятає темні підвали, тривожну дорогу на схід, зміни в повсякденному житті та новий старт у Вінниці. Незважаючи на пережите, Захар — звичайний школяр, який цінує дружбу, прості радощі та мріє про мирне дитинство. Його погляд на війну — тихий, щирий і дитячий, але саме через це — особливо глибокий

🎥 Відеоісторія

🟦 1. ХТО ТАКИЙ ЗАХАР

Захару десять років. Він приїхав до Вінниці з Херсона разом із родиною. Коли почалося повномасштабне вторгнення, йому було лише шість — вік, коли діти ще не розуміють слів «війна», «окупація», «небезпека», але дуже добре відчувають страх дорослих.

💬 «Мене звати Захар. Мені десять років. Я приїхав із Херсона.»

Сьогодні він навчається у вінницькій школі, має друзів і намагається жити звичайним дитячим життям. Але війна назавжди залишила слід у його спогадах.

🟥 2. ПОЧАТОК ВІЙНИ ОЧИМА ШЕСТИРІЧНОЇ ДИТИНИ

Ранок, який перевернув життя родини, Захар пам’ятає уривками. Це був вихідний. Його розбудили дорослі — без пояснень, без часу на запитання. Просто сказали вставати й збиратися.

💬 «Я не дуже добре пам’ятаю. Це був вихідний. Мене розбудили і сказали: “Вставай, треба збиратися”. Я нічого не зрозумів.»

У шість років він ще не усвідомлював, що відбувається. Лише згодом йому пояснили, що почалася війна — слово, яке тоді ще не мало для нього чіткого значення, але швидко наповнилося страхом.

💬 «Потім мені сказали, що почалася війна.»

🟧 3. ПІДВАЛ, СИРІСТЬ І СТРАХ

Перші тижні війни Захар провів не вдома. Родина переїхала до бабусі й дідуся, бо там був підвал. Саме це приміщення стало їхнім тимчасовим укриттям.

Для дитини це було місце, де темно, сиро й незатишно, але куди потрібно було спускатися знову і знову.

💬 «Було неприємно ховатися. Ми сиділи у підвалі, там було доволі сиро.»

Він пам’ятає, що ховалися в гаражі, переобладнаному під сховище. І пам’ятає постійне відчуття дискомфорту — не фізичного болю, а тривоги, яку важко пояснити словами.

💬 «Ми були у бабусі з дідусем. У них був гараж, і ми там ховалися.»

🟨 4. КОЛИ НЕ ВИСТАЧАЄ НАВІТЬ ЇЖІ

Війна швидко проникла в побут. Захар згадує, що іноді бракувало їжі. Дорослим доводилося їздити, шукати, домовлятися — а дитина просто відчувала нестачу й напругу.

💬 «Іноді не вистачало їжі. Доводилося їздити шукати.»

Ці моменти не виглядають у його пам’яті як щось надзвичайне — радше як частина нового, тривожного життя, у якому навіть базові речі перестали бути гарантованими.

🟥 5. ВИЇЗД І НЕЗРОЗУМІЛА ДОРОГА

Коли родина вирішила виїжджати, Захар не усвідомлював ані маршруту, ані мети. Для нього це була просто дорога — без розуміння, куди і навіщо.

💬 «Я не думав, куди ми їдемо. Я просто не знав.»

Це типовий стан для маленької дитини під час війни: повна залежність від дорослих і відсутність контролю над власним життям.

🟦 6. НОВЕ МІСТО І ПЕРШИЙ КЛАС У ВІННИЦІ

Коли почалася війна, Захар ще не ходив до школи — він був у старшій групі садочка. До першого класу він пішов уже у Вінниці.

💬 «Я був у старшій групі в садочку. А до школи пішов уже у Вінниці.»

Початок шкільного життя припав на нове місто, новий дім і нову реальність. Але в класі він не відчув відчуження чи тиску.

💬 «Якось усім було байдуже. Ми всі хвилювалися, як усі першокласники.»

🟪 7. ДРУЗІ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ТРИМАТИСЯ

У Захара залишився найкращий друг ще з херсонського садочка. Вони разом переїхали до Вінниці й тепер навчаються в одному класі.

💬 «У мене є найкращий друг, який зараз теж зі мною. Ми в одному класі.»

Є й нові друзі — зокрема хлопчик, який так само приїхав із Херсона. Їхня дружба проста й дуже дитяча: розмови, прогулянки, ігри після школи.

💬 «Ми розмовляємо, гуляємо разом після школи, граємося.»

🟨 8. ДІМ, ЯКИЙ ЗАЛИШИВСЯ В ПАМ’ЯТІ

Свій дім у Херсоні Захар пам’ятає нечітко — уривками. Але він добре пам’ятає відчуття, що батькам було важко залишати його.

💬 «Вони почувалися не дуже добре. Вони розуміли, що залишили свою домівку, і їм було важко.»

Разом із родиною вони забрали навіть хом’ячка — маленьку істоту, яку не могли залишити напризволяще.

💬 «Ми не могли залишити його там, він би сам не вижив.»

🟦 9. УКРАЇНА, ВІЙНА І ГЕРОЇ В ОЧАХ ДИТИНИ

Захар чітко говорить про те, чому їхня родина не виїхала за кордон. Для нього це питання не географії, а приналежності.

💬 «Тому що це рідна Батьківщина. Покидати Україну — це якось неправильно.»

Герої для нього — українські військові.

💬 «ЗСУ — це наші герої.»

🟪 10. МРІЇ, ЯКІ НАРОДЖУЮТЬСЯ ПОПРИ ВІЙНУ

Головне бажання Захара — таке саме, як у мільйонів українців.

💬 «Перемога. Це, мені здається, спільне бажання всієї України.»

Він хоче залишитися в Україні й мріє про прості, мирні речі: друзів, навчання, красиві вулиці й алеї, які колись можна буде облаштовувати замість укриттів.

💬 «Я думаю, що залишуся в Україні.»

ЮЛІЯ — МАМА ЗАХАРА – учасника проєкту
«Діти війни: свідчення та аналітика для міжнародної адвокації»

Її слова — це голос тисяч українських матерів, які змушені були рятувати своїх дітей, залишаючи дім, родину й усе знайоме.

🟦 11. ДО ВІЙНИ: ЗВИЧАЙНЕ ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ

До війни родина жила звичайним життям у Херсоні. Захар ходив у садочок, мав друзів, у них були плани, мрії й відчуття стабільності. Юлія згадує цей час із болем, бо саме контраст між «тоді» і «тепер» ранить найбільше.

💬 «У нас було нормальне життя. Дитина ходила в садочок, усе було спокійно. Ми навіть не могли уявити, що таке може статися.»

🟥 12. ПОЧАТОК ВІЙНИ: СТРАХ ЗА ДИТИНУ

Ранок 24 лютого Юлія пам’ятає дуже чітко. Паніка, хаос, нерозуміння, що робити далі. Але найстрашніше — усвідомлення, що поруч маленька дитина, яку потрібно захистити будь-якою ціною.

💬 «Я пам’ятаю цей ранок дуже добре. Перше, про що я подумала — це моя дитина. Я не знала, як пояснити йому, що відбувається.»

Говорячи про ці події, Юлія не стримує сліз. Вона зізнається: страх був настільки сильний, що іноді перехоплювало подих.

💬 «Я дуже боялася. Не за себе — за сина.»

🟧 13. ПІДВАЛИ Й ВІДЧУТТЯ БЕЗВИХОДІ

Коли стало зрозуміло, що залишатися вдома небезпечно, родина переїхала до батьків — туди, де був підвал. Для дорослого це рішення здавалося логічним. Для дитини — це був темний, холодний простір, сповнений страху.